Вступ 

Перевезення небезпечних вантажів створює значно вищий ризик у випадку  аварій та інших небезпечних подій, аніж звичайні перевезення. Інциденти з небезпечними вантажами частіше призводять до травмування або загибелі людей та завдають шкоди майну, навколишньому середовищу та здоров’ю. Отже, вжиття заходів для забезпечення безпеки перевезення таких вантажів є надзвичайно важливим. 

У категорію небезпечних вантажів входять різноманітні матеріали, вироби, тверді речовини, рідини та гази, а також відходи виробництва та інших видів діяльності. На різних етапах транспортування вони можуть викликати вибухи, пожежі, пошкодження технічних засобів та призводити до матеріальних збитків та екологічної шкоди, а також негативно впливати на здоров’я через отруєння. 

Питання перевезення небезпечних вантажів включає регулювання безпечності як самих матеріалів, так і транспортних засобів і транспортної мережі, які їх перевозять. Україні для торгівлі цими матеріалами, наприклад, пальним, з іншими країнами потрібно забезпечити, щоб регулювання перевезень небезпечних вантажів в Україні відповідало світовим та європейським стандартам.

Європейські вимоги до перевезення небезпечних вантажів 

У Європейському Союзі перевезення небезпечних вантажів регулюється Директивою 2008/68/ЄС[1], яка спрямована на гармонізаціюЗалежно від розміру та типу небезпечних вантажів у транспортні засоби повинні бути інтегровані спеціально визначені гальмівні пристрої або обмежувачі швидкості. Крім того, існують індивідуальні вимоги до електрообладнання та вентиляції, підключених пристроїв до будь-яких причепів або для запобігання небезпеці пожежі. правил безпечного міжнародного транспортування таких матеріалів. Ці правила стосуються транспортування небезпечних вантажів в межах або між державами-членами з використанням різних видів транспорту, забезпечуючи належну безпеку та сприяючи ефективному функціонуванню спільного ринку транспорту. 

Ця Директива посилається на інші законодавчі акти ЄС в цій сфері: 

1. «ADR», який означає Європейську Угоду про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів;[2]
2. «RID», який означає Правила міжнародних перевезень небезпечних вантажів залізницею;[3]
3. «ADN», який означає Європейську Угоду про міжнародні перевезення небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами.[4]

Залежно від розміру та типу небезпечних вантажів у транспортні засоби повинні бути інтегровані спеціально визначені гальмівні пристрої або обмежувачі швидкості. Крім того, існують індивідуальні вимоги до електрообладнання та вентиляції, підключених пристроїв до будь-яких причепів або для запобігання небезпеці пожежі.

Незалежно від типу та характеру небезпечних вантажів, їх правильна ідентифікація, також відома як маркування, в основному вимагає змістовних і чітко помітних помаранчевих попереджувальних знаків з певними комбінаціями цифр на зовнішній передній і задній частинах вантажівки. Вибухові та радіоактивні вантажі, а також контейнери, що перевозяться, вважаються особливими випадками і повинні бути ідентифіковані додатковими табличками з усіх чотирьох боків автомобіля. 

Крім того, є вимоги до проведення спеціального навчання для персоналу компаній, які здійснюють транспортування небезпечних вантажів. Це сприяє зменшенню ризику інцидентів, пов’язаних з людським фактором, який є однією з ключових причин більшості подій із небезпечними вантажами.

Директива 2008/68 робить обов’язковим застосування ADR/RID/ADN для внутрішніх перевезень небезпечних вантажів. Після того, як країна повністю впровадила положення ADR/RID/ADN, можна застосовувати, на засадах безпеки транспорту, жорсткіші положення, за винятком вимог щодо конструкції, що можуть регулюватися національними правилами. 

Країни-члени мають право регулювати або обмежувати перевезення небезпечних вантажів на своїй території з інших причин, таких як захист навколишнього середовища або національна безпека. Однак перевезення між країнами-членами ЄС та іншими країнами має відповідати встановленим вимогам Директиви 2008/68/ЄС щодо безпечного транспортування небезпечних вантажів. 

Впровадження Директиви 2008/68/ЄС потребує активної співпраці між різними компетентними органами на національному рівні – службами екстреного втручання для запобігання техногенним катастрофам, експертами міністерств економіки з питань ринкового нагляду, національних статистичних установ з оцінки обсягів перевезень небезпечних вантажів, загальних органів безпеки на транспорті та митних органів тощо. Також Директива вимагає визначення повноважень перевіряючих органів, періодичних перевірок обладнання, транспортних засобів, упаковки тощо.

Регулювання перевезення небезпечних вантажів в країнах-членах 

Положення Директиви 2008/68/ЄС мали бути транспоновані в національне законодавство країн-членів ЄС до 30 червня 2009 року. Проте не всі впорались вчасно – в жовтні 2010 року на Австрію та Ірландію подали позов до Суду ЄС за порушення строків транспонування Директиви.[5]Але наразі у всіх країнах-членах ЄС регулювання перевезення небезпечних вантажів однакове і відповідає положенням Директиви 2008/68/ЄС. 

У Франції перевезення небезпечних вантажів регулюються Наказом Міністерства екології, сталого розвитку та енергетики Франції від 29.05.2009. 

Наказ регулює внутрішні та міжнародні перевезення небезпечних вантажів автомобільним, залізничним транспортом та внутрішніми водними шляхами у Франції. Для кожного виду транспорту є окремий додаток. 

Загалом, Наказ не повторює положень, викладених у загальних довідниках ADR, RID та ADN, а посилається на конкретні їх положення. Там, де це необхідно, додаються деякі уточнення. 

Наказ запроваджує інституційні структури компетентних органів контролю небезпечних вантажів з прямим посиланням на положення ADR, RID та ADN. Він також запроваджує систему адміністративних санкцій за порушення ADR, RID та ADN. 

Франція слідувала структурі Директиви 2008/68/ЄС та міжнародних договорів ADR, RID та ADN, щоб мінімізувати роботу по її впровадженню та добитися відповідності національного та міжнародного законодавства.[6]

У Німеччині водії, які перевозять небезпечні вантажі, повинні пройти додаткове навчання. Водії повинні проходити курси підвищення кваліфікації, включаючи іспит, кожні п’ять років. Якщо водій хоче володіти всією необхідною кваліфікацією, йому потрібно взяти участь у 48 уроках і скласти чотири тести. 

Європейські правила також передбачають роль радника з безпеки небезпечних вантажів. Консультант з безпеки надає поради компаніям і вживає превентивних заходів для забезпечення безпечного транспортування товарів, наприклад, контролюючи процедуру пакування або забезпечуючи використання відповідних транспортних засобів. Навчанням консультантів з безпеки та водіїв, які перевозять небезпечні вантажі, у Німеччині керує Торгово-промислова палата.[7]

У Німеччині за дотриманням правил перевезення небезпечних вантажів стежать поліція, Федеральне відомство з перевезення товарів (BAG), Міністерство транспорту, будівництва та міського розвитку.[8] Деякі аспекти перевезень регулюються Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ. Тестуванням та затвердженням пакування для перевезення небезпечних вантажів займається Федеральний інститут дослідження та тестування матеріалів, особливості перевезення радіоактивних матеріалів досліджує Федеральний інститут радіаційного захисту тощо. 

У Польщі перевірки можуть проводити інспектори Інспекції автомобільного транспорту, підприємці, які володіють небезпечними вантажами, співробітники Державної пожежної служби, поліцейські тощо. Як і в Німеччині, окремими аспектами перевезень небезпечних вантажів займаються прикордонники, митники, військовослужбовці (стосовно транспортних засобів Збройних Сил), працівники Національного агентства з атомної енергії тощо. Під час перевірок щодо перевезення небезпечних вантажів вивчається повнота документації, наявність необхідної кваліфікації осіб, які беруть участь у перевезенні, технічний стан матеріалу, що перевозиться.

Регулювання перевезення небезпечних вантажів в українському законодавстві 

Перевезення небезпечних вантажів в Україні регулюється Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів», іншими законами, нормативними актами, що стосуються конкретних видів транспорту, а також розпорядженнями Уряду України та відповідними наказами Міністерства інфраструктури та Міністерства внутрішніх справ. 

Небезпечні матеріали поділяються на кілька класів, включаючи вибухові речовини та вироби, гази, легкозаймисті рідини та тверді речовини, матеріали, схильні до самозаймання, такі, що виділяють легкозаймисті гази при взаємодії з водою або що окислюють, а також інші типи, такі як органічні пероксиди, токсичні та інфекційні матеріали, радіоактивні речовини, корозійні та інші небезпечні речовини та вироби. 

Для здійснення перевезень небезпечних вантажів та відходів українським компаніям необхідно отримати ліцензію в Укртрансбезпеці. Міжнародні перевезення небезпечних вантажів територією України здійснюються відповідно до вимог ADR. Відправники, перевізники та одержувачі небезпечних вантажів повинні забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням, перевезенням та прийманням небезпечних вантажів. Проведення навчання фахівців з питань перевезення небезпечних вантажів здійснюється в центрах спеціального навчання, затверджених Департаментом ДАІ МВС України.[9]

Дорожнє перевезення таких вантажів, які належать до категорії вантажів підвищеної небезпеки, вимагає погодження з Національною поліцією.[10] Перевізник повинен розробити маршрути та режими перевезення небезпечних вантажів, отримати відповідне свідоцтво для їх транспортування та постійно контролювати стан транспортних засобів і самого вантажу. Заборонено проїзд через житлові райони, екологічно чутливі зони або промислові ділянки з небезпечними об’єктами або дороги, які не відповідають вимогам для транспортних засобів. 

Транспортні засоби, які перевозять небезпечні вантажі, позначені інформаційними таблицями, мають обов’язково мати комплекти відповідності до стандартів безпеки ADR і додаткові засоби для тушіння пожежі. 

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом включає зобов’язання щодо впровадження Директиви 2008/68/ЄС. Всі положення Директиви мали бути впроваджені для усіх перевезень небезпечних вантажів при виконанні міжнародних перевезень протягом одного року після набрання чинності Угодою, при виконання національних секторів перевезень – протягом трьох років після набуття чинності Угодою. І якщо вимога щодо міжнародних автомобільних перевезень була виконана, то з внутрішньоукраїнськими перевезеннями виникли затримки. Законодавство України в цілому враховує положення Директиви 2008/68/ЄС, однак є недоліки.  

У 2015 Міністерство інфраструктури спільно з МВС затвердили «Порядок перевірки цистерн для перевезення небезпечних вантажів» та пізніше ухвалили правила перевезення таких вантажів внутрішніми водними шляхами України, що відповідало європейським стандартам ADN. 

Проте, необхідність посилення безпеки перевезення небезпечних вантажів та врахування всіх вимог безпеки вимагає комплексу організаційних та нормотворчих заходів. Ці заходи мають на меті впровадження положень Директиви 2008/68/ЄС, а також введення нових підходів до регулювання в цій сфері. 

Наприклад, у законі «Про перевезення небезпечних вантажів» не міститься перелік транспортних засобів, призначених для цих перевезень. Це призводить до відсутності визначення вимог до стану, конструкції та устаткування цих транспортних засобів. 

Також внутрішнім законодавством не врегульовано порядок вирішення спорів, що виникають у зв’язку з перевезенням небезпечних вантажів, та не визначено процедуру контролю за дотриманням вимог до перевезень. Також не вирішено питання, хто має нести відповідальність за контроль перевезень небезпечних вантажів на різних етапах транспортування.

Рекомендації 

Першочерговим кроком є досягнення європейського рівня безпеки при перевезенні небезпечних вантажів різними видами транспорту, включаючи автомобільний, залізничний та річковий. Ця вимога визначена у Директиві 2008/68/ЄС та передбачена відповідним законопроєктом[11], який зареєстровано у Верховній Раді України. 

Тривала затримка у прийнятті цього законопроєкту була різко відзначена Європейською Комісією у її щорічних звітах про виконання Україною Угоди про асоціацію з ЄС.[12]При прийнятті цього законопроєкту необхідно врахувати зауваження Комітету з європейської інтеграції Верховної Ради.[13]

Для наближення національного законодавства до вимог Директиви 2008/68/ЄС та належного застосування міжнародних договорів важливо уточнити та переглянути термінологію Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів». Це стосується визначення ключових термінів, розширення списку прав та обов’язків учасників перевезення небезпечних вантажів, а також чіткого визначення повноважень органів, що здійснюють державне управління у цій сфері. 

У згаданому вище законопроєкті пропонується встановити для спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, щорічне проходження обов’язкового технічного контролю на відміну від періодичності два рази на рік. Така зміна відповідає періодичності проходження технічного огляду вантажівками, що перевозять небезпечні вантажі, в країнах ЄС. 

Така реформа потребує уваги до визначення нових термінів, таких як «небезпечні вантажі», «перевезення небезпечних вантажів», а також до розширення понять «вантажі підвищеної небезпеки», «інші учасники перевезення небезпечних вантажів», «навантажувач», «пакувальник», «наповнювач», «розвантажувач», «контейнерний оператор», «менеджер інфраструктури», «суб’єкт, відповідальний за технічне обслуговування» та інші. Окрім того, потрібно унормувати умови перевезення небезпечних вантажів та встановити відповідальність у цій сфері. 

Для забезпечення належного рівня безпеки під час перевезення небезпечних вантажів варто переглянути законодавство та гармонізувати його з Директивою 2008/68/ЄС. Це включає розгляд норм щодо відповідальності уповноважених осіб з питань безпеки перевезення, процедур завантаження/розвантаження, забезпечення транспортної галузі кваліфікованим персоналом, використання рухомого складу з підвищеним рівнем безпеки до конструкції. Також необхідно унормувати видачу свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, погодження та оформлення маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів. 

Для того, щоб нові норми перевезення небезпечних вантажів запрацювали в повній мірі, потрібно внести зміни до Закону України «Про транспорт», уточнивши повноваження Державної служби України з безпеки на транспорті у цій сфері. Також в Законі України «Про дорожній рух» потрібно гармонізувати вимоги національного законодавства щодо періодичності проходження обов’язкового технічного контролю транспортними засобами, що перевозять небезпечні вантажі, з вимогами ADR.