Покращення доступу українських МСП до венчурних інвестицій: імплементація регулювань ЄС

версія для обговорення під час презентації
Євген Ангел, старший науковий співробітник ІЕД

Вступ 

Питання розвитку підприємництва та промислової політики є одним з ключових для економічної стійкості країни та відбудови. Незважаючи на це, Україна поки що демонструє незначний рівень готовності в цій сфері для вступу ЄС, а темпи прогресу залишаються обмеженими. Таким чином постає питання, як активізувати реформи та мобілізувати ресурси для виживання та розвитку країни. Одним з таких заходів є законодавче врегулювання венчурних інвестицій для підтримки українських малих та середніх підприємств (МСП). Зокрема мова йде про імплементація Регламенту ЄС 345/2013, який стосується інвестування венчурного капіталу в МСП.

Питання доступу до фінансування традиційно залишається одним з головних викликів для МСП в Україні. Зокрема перед війною залучення фінансових коштів було серйозною проблемою для більш як половини (57,4%) українських підприємців (за результатами дослідження Індекс конкурентоспроможності міст – 2021)[1]. Український бізнес зазвичай покладається на власні кошти, позичені кошти знайомих, друзів або родичів, лише частково на банківське кредитування. При цьому в Україні залишається біла пляма в законодавстві щодо діяльності венчурних фондів, які могли б бути додатковим джерелом фінансування для інноваційних МСП.

Згідно з оцінкою UNECE, Україна залишається однією з країн Європи, які мають слабку систему підтримки інноваційної діяльності. Зокрема в країні обмежений доступ до фінансових ресурсів для розвитку інноваційної діяльності. Наявні венчурні фонди переважно інвестують в стартапи сектору інформаційних технологій, але недостатні інвестиції в дослідження та розробку[2]. Згідно з оцінкою ОЕСР SME Policy Index, у 2020 році Україна отримала одну з найнижчих оцінок серед країн Східного Партнерства в рамках виміру «венчурний капітал» – лише 1,66 бали порівняно з середнім показником 2,26 для всього регіону.[3]

Як венчурні інвестиції регулюється в ЄС? 

Регламент ЄС 345/2013 [4] від 17 квітня 2013 року (також відомий як Регламент EuVECA) був прийнятий для спрощення доступу до венчурного капіталу в усіх країнах-членах ЄС. Очікувалося, що подібний пан-Європейський інструмент зможе уніфікувати та спростити роботу венчурних фондів, які залишалися залежними законодавства окремих країн членів. Раніше положення відповідного національного законодавства про інститути фінансування регламентувалися лише Директивою 2011/61/EU від 8 червня 2011 року щодо менеджерів альтернативних інвестиційних фондів (Alternative Investment Fund Managers Directive або ж AIFMD)[5]. Необхідно зауважити, що відповідна директива були прийнята як відповідь на світову економічну кризу в 2008, після якої країни Великої двадцятки зробили зусилля для підвищення прозорості фінансової системи. Відповідно нові регуляції зробили більш високі вимоги до управління подібними фондами. Регламент EuVECA доповнив законодавчі рамки.

Регламент EuVECA стосується менеджерів (юридичних осіб, які керують фондом) невеликих венчурних фондів, які відповідають декільком критеріям[6]

  • Активи під управлінням не повинні перевищувати 500 млн євро,
  • Керуюча компанія має бути створена в ЄС, 
  • Менеджери підлягають реєстрації в рідній країні відповідно до Директиви 2011/61/EU, 
  • Вони управляють «кваліфікованими фондами венчурного капіталу» (за визначенням це інститут спільного фінансування, 70% капіталу якого припадає на «кваліфіковані інвестиції») 

В портфоліо «кваліфікованих інвестицій» насамперед можуть потрапити малі та середні публічні компанії з ринків зростання МСП (SME Growth Market) (принаймні 50% емітентів на ринку є малими або середніми підприємствами), а також непублічні компанії з менше ніж 500 працівниками (окрім фондів, кредитних інституцій, інвестиційних фірм, страхових компаній, фінансових холдингових компаній тощо)[7]

Після 2013 року Європейська комісія вносила правки до Регламенту EuVECA про венчурні фонди, зокрема розширила діапазон «кваліфікованих інвестицій» та керуючих компаній. Зміни відбувалися, зважаючи на відгуки стейкхолдерів та низьку результативність регламенту. У вересні 2015 року повідомлялося, що в країнах-членах ЄС було зареєстровано лише 34 фонди відповідно до EuVECA. Однак після внесених змін кількість зареєстрованих фондів зросла до більш ніж 400 одиниць станом на кінець 2021 року[8]. Таким чином, сьогодні Україна має змогу імплементувати регламент, який вже був модифікований / покращений після десятиліття проб та помилок серед країн ЄС. 

Необхідно підкреслити, що Регламент EuVECA є однією з ініціатив, покликаних створити єдиний ринок капіталу ЄС (European Capital Markets Union або CMU). При цьому спільний ринок капіталу повинен покращити доступ МСП до небанківського фінансування. Сам текст Регламенту EuVECA визначає посилення зростання та інновацій МСП як ціль свого прийняття. Подібна ціль також відповідає потребам України, бізнес якої відчуває брак фінансування та інноваційності. Тому законодавче врегулювання венчурних інвестицій в Україні може збільшити цікавість європейських фондів до країни.

Яке законодавство діє в Україні? 

Де-юре в Україні вже давно функціонує законодавча рамка для функціонування інститутів спільного інвестування. Профільним є Закон України «Про інститути спільного інвестування» №5080-VI, прийнятий 5 липня 2012 року. Закон декілька разів отримував незначні поправки, але в цілому досі не відповідає потребам розвитку малого та середнього підприємництва та інноваційної діяльності, на чому наголошують експерти та міжнародні партнери. 

Серед недоліків закону про інститути спільного фінансування ми бачимо зокрема проблеми щодо ширини сфери його застосування та термінологічної бази. На відміну від ЄС, де питання інститутів спільного фінансування регулюється низкою регламентів та директив, український закон задає лише загальні законодавчі рамки. Однак необхідно взяти до уваги, що відповідна законодавча рамка є також відносно новою для країн ЄС, адже була запроваджена близько десятиліття тому. Тому це може слугувати певним виправдання, чому Україна досі не зробила потрібних кроків у цій сфері.

В українському законодавстві також фактично відсутнє адекватне правове визначення «венчурного фонду» та «венчурного капіталу», яке б відповідало потребам підтримки інноваційних МСП. На відміну від ЄС, відсутні спрощені вимоги для невеликих фондів, які працюють з малим та середнім бізнесом. Окрім цього, відсутні подібні вимоги до «кваліфікованих інвестицій», які б змушували інвестувати саме в певні сектори виробничого та високотехнологічного бізнесу.  Натомість українське законодавство (Податковий кодекс) пропонує податкові пільги (зокрема пільга зі сплати податку на прибуток) для всіх інститутів спільного інвестування, що дає поле для податкових зловживань, але не має стимулюючого ефекту для розвитку підприємництва та інновацій.

Стан венчурних інвестицій в Україні

Доступна статистика, яку збирають приватні компанії[9],  свідчила про поступове зростання обсягу венчурних інвестицій в Україні. У 2021 році венчурні інвестиції в Україні становили 832 млн дол. США, що було рекордним зростанням – більш ніж на 45%, порівняно з 2020 роком. Однак у 2022 році обсяг інвестицій в Україні скоротився на 74%. З одного боку, на ситуацію з інвестиціями негативно вплинуло повномасштабне вторгнення Росії, а з іншого – скорочення обсягів венчурного фінансування в усьому світі[10]. Через незначні обсяги загальних інвестицій, основна частина інвестицій зазвичай припадає на декілька українських компаній. Зокрема в 2022 році 4 компанії отримали 62% від загального обсягу фінансування. Тому Україні потрібне зростання ринку венчурних інвестицій.

Традиційно основні інвестиції спрямовуються для компаній з розробки софту та онлайн послуг, однак бракує уваги технологічним виробництвам тощо, які будуть важливими для відновлення та оновлення країни. Згідно з оцінкою UNECE, Україна залишається однією з країн Європи, які мають слабку систему підтримки інноваційної діяльності. Зокрема в країні обмежений доступ до фінансових ресурсів для розвитку інноваційної діяльності. Наявні венчурні фонди переважно інвестують в стартапи сектору інформаційних технологій, але недостатні інвестиції в дослідження та розробку[11].

Складно говорити про роль українського законодавства, оскільки компанії переважно зареєстровані закордоном та діють в законодавчому полі іноземних країн.  Доступна статистика в відображає розвиток компаній українського походження, але часто лише незначна частина їхній працівників працює саме в Україні, а головні офіси знаходяться за кордоном. Зважаючи на це, зростання венчурних інвестицій в Україні відбувалося не завдяки, а незважаючи на українське законодавче поле, оскільки більшим є вплив світових ринків. 

Ще у 2014 році була створена Українська асоціація венчурного капіталу (Ukrainian Venture Capital and Private Equity Association), до якої за останніми даними входило 50 учасників зі загальним обсягом інвестицій у розмірі 1,5 млрд дол. США. При цьому лише близько половини учасників є власне представниками фондів, а інші представляють консалтингові та юридичні компанії, інфраструктуру підтримки інновацій, міжнародні організації та фінансові інституції тощо[12]. Однак європейські фонди та організації становлять лише десяту частину членів асоціації, тоді як американські – більше половини. Можливо саме законодавчі зміни можуть активізувати діяльність європейських фондів в Україні.

Що Україна вже робить? 

У липні 2019 року Кабінет Міністрів схвалив Стратегію розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року[13]. Серед виокремлених в Стратегії проблем для функціонування інноваційного середовища ми також бачимо «недостатній розвиток венчурного фінансування в Україні та проблеми правового захисту власності іноземних інвесторів». Відповідно, стратегія передбачила, що потрібно: 

  • стимулювати діяльність венчурного бізнесу 
  • спростити участь у венчурному фонді інвестора – фізичної особи шляхом зменшення суми коштів, необхідних для придбання цінних паперів такого фонду 
  • опрацювати питання запровадження англійської та/або американської юрисдикції в Україні для вирішення у судах корпоративних питань для стартапів та венчурних інвесторів (позитивні приклади існування таких юрисдикцій є в ОАЕ та Казахстані);[14]

Незважаючи на задекларовані завдання, відповідні заходи не були включені до плану заходів з реалізації Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на 2021  – 2023 роки (прийнято в грудні 2021 року)[15].

У березні 2021 року уряд схвалив Національну економічну стратегію на період до 2030 року (НЕС 2030), яка визначає стратегічні цілі розвитку української економіки. До початку війни саме цей документ міг давати загальне уявлення про пріоритети уряду щодо розвитку економіки, зокрема підприємництва та промисловості.  

Автори стратегії включили зростання венчурного фінансування до цільових індикаторів НЕС 2030 (для стратегічної цілі «Стимулювання розвитку інновацій»).  Зокрема очікувалося зростання обсягів фінансування українських стартапів з 510  млн. доларів США до 5 млрд. доларів США. Фактично це один з небагатьох чітко визначених цифрами індикаторів виконання стратегії. Ціль була амбіційною,  однак документ не містить плану заходів з визначеними дедлайнами та фінансуванням, а тому також відсутні конкретні заходи щодо венчурних інвестицій в Україні. 

Питання розвитку інститутів спільного фінансування було включено до Стратегії розвитку фінансового сектору України до 2025 року. Одним з індикаторів виконання стратегії є підвищення місця України в рейтингу IGC World Economic Forum за компонентом «Доступність венчурного капіталу» до топ-60 (була 80-та позиція у 2019 році). Однак у зв’язку з повномасштабною війною, було затверджено нову Стратегію розвитку фінансового сектору[16]. Новий документ включає захід «розширення використання альтернативних механізмів залучення коштів населення для венчурного інвестування та фінансування» в рамках розвитку інфраструктури ринків капіталу[17]. Відповідальною за імплементацію відповідного заходу є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР)[18]

Завдання нової Стратегії розвитку фінансового сектору передбачають класифікацію актуальності окремих заходів відповідно за двома фокусами – «фокус спротиву» (короткострокові заходи для забезпечення стабільності та недопущення погіршення ситуації у фінансовому секторі та економіці) та «фокус відновлення» (середньострокові заходи для початку перетворень для майбутньої відбудови та зростання економіки). Однак розвиток венчурного інвестування є прикладом заходів, які поєднують в собі два фокуси. Таким чином, покращення доступу МСП до венчурного капіталу (як і до інших альтернативних джерел фінансування) є важливим кроком для підтримки стійкості економіки та для покращення перспектив відновлення.

Які рекомендації? 

Зважаючи на досвід країн ЄС та поточний стан інститутів спільного фінансування в Україні рекомендуємо: 

  • Інтенсифікувати запровадження законодавчих змін, які імплементують Регламент ЄС 345/2013 щодо європейських фондів венчурного капіталу.
  • Спрямувати фокус діяльності інститутів спільного фінансування в Україні на розвиток МСП та інноваційного бізнесу через імплементацію Регламенту ЄС 345/2013.
  • Провести оцінку функціонування податкових пільг для інститутів спільного фінансування та відстежити їх ефективність в контексті стимулювання венчурного фінансування.
Корисні матеріали:
6. Див. Стаття 3 Регламенту 345/2013 або Продовжити читання